Є справи, які починаються з одного звернення, однієї ідеї, одного болючого питання…
А потім ця ідея починає об’єднувати людей.
Сьогодні у Центрі спільнотворення «Любомир» ми зробили ще один важливий крок до створення «Світлиці Герої не вмирають» та муралу «Герої — навіки в наших серцях».
Це продовження офіційного звернення нашої громадської організації до голови Переяславської міської ради В’ячеслава Володимировича Саулка, у якому ми запропонували створити за адресою: вул. Тараса Шевченка, 3 простір пам’яті, присвячений нашому земляку, волонтеру, Захиснику України, Герою України Роману Шаповалу та всім Героям нашої громади, які віддали життя за Україну.
Ми не хочемо, щоб це була просто кімната зі світлинами.
Ми хочемо створити живу історію. Простір, де пам’ять перетворюється на силу, а історія конкретної людини стає прикладом для майбутніх поколінь.
Сьогодні за одним столом зібралися представники влади, родина – Роми Шаповала , громадські організації —Всеукраїнська організація Союз осіб з Інвалідністю України ,Київська обласна організація ГО «Всеукраїнська організація Союз осіб з інвалідністю України» та Національний рух «Оберіг України», з яким нас об’єднує Меморандум про співпрацю.
І це, мабуть, найважливіше.
Бо пам’ять не може належати лише комусь одному.
Пам’ять — це справа всієї громади.
Сьогодні ми говорили, якою має бути ця Світлиця.
Ми запропонували, щоб її історія починалася з історії Романа Шаповала — людини великого серця, волонтера, лідера, Захисника, Героя України.
А далі — щоб ця історія продовжувалася історіями інших наших Героїв.
Однією з центральних ідей стала Карта України, на якій будуть представлені наші земляки, які загинули, захищаючи Україну.
Щоб кожне ім’я мало своє місце.
Щоб за кожною фотографією люди бачили не лише Героя, а сина, доньку, батька, матір, чоловіка, дружину, друга… Людину, яка жила, любила, мріяла і віддала своє життя заради нашого майбутнього.
І, можливо, колись маленька дитина зайде до цієї Світлиці, зупиниться біля фотографії й запитає:
«А хто це?»
І ми повинні мати що відповісти.
«Це людина, завдяки якій ти сьогодні живеш у своїй країні».
Ось заради цього ми й починаємо.
Ми пропонуємо ,щоб тут зберігалися фотографії, особисті речі, нагороди, документи та історії життя наших Героїв.
Щоб сюди приходили ветерани, волонтери, родини загиблих Захисників, молодь, школярі, громадськість.
Щоб тут говорили.
Слухали.
Пам’ятали.
Вчилися.
І знаходили силу рухатися далі.
Поруч є й інші приміщення, які ми бачимо простором для ветеранів — для зустрічей, спілкування, взаємопідтримки, рекреаційних занять та спорту.
Тобто «Любомир» може стати не просто адресою.
А місцем, де пам’ять, підтримка і життя зустрічаються в одному просторі.
Але сьогодні ми чесно говорили й про те, що нам потрібна участь усієї громади.
Тому що громадські організації не мають власного фінансування для реалізації такого проєкту.
І ми запрошуємо до цієї справи всіх, кому болить.
Родини загиблих Захисників — розповісти свої історії.
Ветеранів — поділитися своїм досвідом.
Молодь — запропонувати своє бачення.
Митців — допомогти створити особливий простір.
Підприємців і меценатів — підтримати проєкт.
Громаду — стати його частиною.
Ми обов’язково проведемо ще одну, розширену зустріч і відкриємо збір пропозицій.
Бо ми хочемо, щоб ця Світлиця народилася не за чиїмось одним задумом, а з голосів усієї громади.
І сьогодні я особливо відчула:
це лише початок.
Початок спільної роботи влади, громади та громадських організацій.
Початок великої справи, яка має залишитися після нас.
Бо Герої не повинні залишатися лише сторінкою в історії.
Їхні імена мають звучати.
Їхні історії мають жити.
Їхній подвиг має бути прикладом для дітей і онуків.
І знаєте, якою я бачу цю Світлицю?
Тихою…
Але такою, де говорять серця.
Де біля фотографії мами загиблого Героя може зупинитися дитина.
Де ветеран може зустріти того, хто його зрозуміє без зайвих слів.
Де родина зможе сказати:
«Ми його пам’ятаємо.
Його життя було недаремним».
Де кожне ім’я буде не просто написом на стіні.
А пульсом пам’яті.
Бо поки ми пам’ятаємо — вони з нами.
Поки розповідаємо про них своїм дітям — вони продовжують жити.
Поки називаємо їхні імена — вони не зникають.
І нехай у Центрі спільнотворення «Любомир» з’явиться місце, де кожен, хто переступить його поріг, відчує:
Тут пам’ятають.
Тут шанують.
Тут плачуть і тут знаходять силу.
Тут минуле тримає наше сьогодення.
А сьогодення будує майбутнє.
І нехай колись наші діти приведуть сюди своїх дітей і скажуть:
«Ось вони…
Ті, завдяки кому є Україна».
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ.
ГЕРОЇ — НАВІКИ В НАШИХ СЕРЦЯХ!
Це не завершення.
Це — початок нашої спільної дороги.
І ми пройдемо її разом.
Влада. Громада. Громадські організації. Родини. Ветерани. Волонтери. Молодь.
Бо пам’ять — це наша відповідальність перед тими, хто віддав за нас найдорожче.
Дякую всім ,хто зміг прийти на засідання робочої групи і всім ,хто приєднався до обговорення в он-лайні
В єдності наша Сила !
Авторка: Любов Онопрієнко.
Матеріал підготовлений у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.
