У перший четвер листопада світ відзначає Міжнародний день боротьби з насильством і булінгом у закладах освіти, включаючи кібербулінг. Ініціатива ЮНЕСКО має на меті не просто привернути увагу до проблеми, а й створити освітнє середовище, де кожна дитина — незалежно від її особливостей — почуватиметься у безпеці, прийнятою та гідною.

Що таке булінг і чому це не просто “дитячі сварки”

Булінг — це систематичне приниження, агресія або ізоляція, яку одна дитина або група дітей спрямовує проти іншої. Він може бути:

• Фізичним — побиття, штовхання;
• Вербальним — образи, глузування;
• Соціальним — ігнорування, виключення з групи;
• Кібербулінгом — цькування онлайн.

Особливо вразливими є діти з інвалідністю, ті, хто має особливості розвитку, мовні бар’єри або належать до меншин. Вони часто стають мішенню через стереотипи, страхи чи незнання.

Безбар’єрність як протиотрута булінгу

Безбар’єрність — це не лише пандуси чи субтитри. Це культура прийняття, де різноманітність не викликає страху, а навпаки — збагачує спільноту.

Інклюзивна школа — це простір, де:

• Діти з інвалідністю навчаються разом з іншими;
• Вчителі проходять тренінги з емоційного інтелекту та інклюзії;
• Є чіткі протоколи реагування на булінг;
• Підтримуються учні, які стали жертвами або свідками насильства.

Ось кілька історій дітей, які подолали булінг. За кожною статистикою — реальні діти, які щодня стикаються з приниженням, ізоляцією, страхом. Але є й інші історії — про силу, підтримку, інклюзію. Про те, як можна змінити ситуацію — разом.

Ксенія, 20 років: “Косоокий гном” — так мене називали в школі

“Мене дражнили й обзивали через дефекти ока і невисокий зріст. Називали ‘косооким гномом’. Я боялася йти до школи. Але все змінилося, коли мама звернулася до шкільного психолога. Мене перевели до іншого класу, де вчителька проводила уроки доброти. Там я вперше відчула, що мене приймають”.

• Що допомогло: підтримка батьків, втручання психолога, зміна середовища
• Інклюзивний підхід: уроки емпатії, робота з класом, адаптація навчання

Анастасія, 16 років: “То недостатньо худа, то недостатньо гарна”

“Я не вписувалась у ‘ідеали’. Мене постійно обговорювали, сміялися з моєї зовнішності. Я почала уникати дзеркал і друзів. Але потім у школі з’явився гурток арт-терапії. Там я змогла висловити себе через малюнки. І знайшла подруг, які прийняли мене такою, як я є”.

• Що допомогло: творчість як спосіб самовираження
• Інклюзивний підхід: гурток, де всі рівні, незалежно від зовнішності чи статусу

Антон, 15 років: “Мене називали ‘іноземцем’ і казали повертатися”

“Я переїхав з іншої країни. Моя вимова була трохи іншою, і це стало приводом для глузувань. Але вчителька української мови підтримала мене. Вона запропонувала мені провести урок про мою культуру. Після цього однокласники почали ставитися до мене з повагою”.

• Що допомогло: залучення до навчального процесу, визнання унікальності
• Інклюзивний підхід: міжкультурна освіта, відкритість до різноманіття

Випадок: цькування школярки з порушенням слуху в Київській області (2024)

У 2024 році в одній зі шкіл Київщини 13-річну дівчинку з порушенням слуху систематично цькували однокласники. Вони імітували її вимову, знімали відео з глузуваннями та поширювали їх у TikTok. Батьки неодноразово зверталися до адміністрації школи, але реакція була формальною. Лише після того, як історія потрапила до ЗМІ та стала вірусною у Facebook, ситуація змінилася.

Реакція суспільства:

• Відомі блогери та активісти запустили флешмоб #ЧуюТебе, щоб підтримати дівчинку.
• Міністерство освіти ініціювало перевірку школи.
• Школу зобов’язали пройти тренінг з інклюзії та антибулінгової політики.

Результат:

• Дівчинка перевелася до іншого навчального закладу з інклюзивним середовищем.
• Її історія стала поштовхом до створення локальних ініціатив з підтримки дітей з порушеннями слуху.

Цей випадок добре ілюструє, як відсутність безбар’єрного середовища та байдужість адміністрації можуть поглибити травму, але також — як громадська солідарність і медіа здатні змінити ситуацію.

Чому ці історії важливі

• 67% дітей в Україні у віці 11–17 років стикалися з булінгом
• 24% були жертвами систематичного цькування
• Діти з інвалідністю, мовними особливостями чи “інакшістю” — у зоні підвищеного ризику

Джерело: Історії, про які не говорять: як діти стають жертвами булінгу та як цьому зарадити (Inform.zp.ua)

Opendatabot — аналітика булінгу в школах

Що можуть зробити школи, батьки та громади

• Впровадити антибулінгові політики: чіткі правила, як реагувати на скарги.
• Проводити уроки доброти та емпатії: через ігри, історії, театральні постановки.
• Залучати дітей до створення безпечного простору: наприклад, через “інклюзивні ради учнів”.
• Співпрацювати з ГО та експертами: для тренінгів, консультацій, підтримки.

Висновок: булінг — не приватна трагедія, а спільна відповідальність

Історії дітей, які подолали булінг, — це не лише про біль, а й про силу. Вони показують, що підтримка, інклюзія та безбар’єрність здатні змінити життя. Школа має бути простором, де кожна дитина — незалежно від зовнішності, особливостей чи походження — відчуває себе у безпеці, прийнятою і гідною.

Булінг не зникає сам по собі. Але він втрачає силу там, де є емпатія, діалог і спільна дія. І якщо хоча б одна дитина перестане боятися йти до школи — це вже перемога.

Ця публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу та Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки - Трансатлантичної фундації (GMF TF). Його зміст є виключною відповідальністю Полтавського регіонального осередку Громадської організації «Всеукраїнська організація Союз осіб з інвалідністю України» і не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу та GMF TF.