Таке гостре запитання я задав в офіційному медіацентрі Полтавщини на брифінгу заступника начальника Головного управління ДСНС України у Полтавській області Володимира Гришаніна. Тема зустрічі була стандартною: готовність визначених місць для купання, попередження нещасних випадків на воді та пожеж в екосистемах.
Згідно з доповіддю, Полтавщина має 67 обладнаних і перевірених місць для купання. Проте, як з’ясувалося під час мого запитання, жодної інформації про доступність цих місць для людей з інвалідністю на кріслах колісних у рятувальників немає.
Що це означає на практиці? Що інклюзія влітку для Полтавщини просто не існує.
Законодавчий парадокс: норми є, але контролю немає
На моє питання, чому ДСНС не веде таку статистику, пан Володимир відповів, що відповідного законодавства для їхнього відомства немає. Мовляв, як для захисних укриттів є чіткі вимоги контролю, то їх перевіряють і вимагають виконання. А в питанні пляжів рятувальники дивляться лише на безпеку води, а не на те, як людина туди потрапить.
Але насправді законодавчий захист існує, і він дуже чіткий. Проблема в тому, що балансоутримувачі пляжів його ігнорують, а контролюючі органи заплющують очі:
- ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» (пункт 11.2.14) прямо зобов’язує при проектуванні пляжів передбачати спеціальні зони, пристосовані для маломобільних груп населення (МГН), обладнані пандусами для спуску у воду, роздягальнями та туалетами.
- ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» чітко розписує технічні параметри: настили на піску шириною від 1,5 м для роз’їзду візків, пологий спуск у воду з нахилом до 8% та обов’язкові дворівневі поручні.
- Наказ МВС № 301 взагалі забороняє видавати «Паспорт пляжу», якщо на об'єкті не забезпечено безпечне перебування та доступність для МГН.
То чому ж на всю Полтавщину ми маємо заледве одне пристосоване місце для купання людей на кріслах колісних? Це заледве 1,5% від потреби!
Паперова безбар'єрність проти суворої реальності
Сьогодні в Україні діє Національна стратегія із створення безбар’єрного простору до 2030 року. Вона визначає право на дозвіл та рекреацію як базове право кожного громадянина. Але реальність показує, що на місцях поки що «не бачать» проблеми доступності літнього відпочинку в списку пріоритетів. До 2030 року залишилося не так багато часу, а нам потрібно наздогнати ще 98,5% невиконаних обіцянок!
Хтось може подумати, що люди з порушеннями опорно-рухового апарату просто не вміють або не хочуть плавати, тому за них немає сенсу перейматися? Подивіться на співвідношення олімпійських та паралімпійських медалей України з плавання — наші паралімпійці приносять країні золото та доводять, що вода для них є найкращим середовищем.
Війна на фронті та «холодна війна» вдома
Нам не потрібно нагадувати, що в країні йде жорстока війна. Щодня з фронту повертаються поранені хлопці та дівчата з ампутаціями, на кріслах колісних. Багато хто з них після госпіталю банально соромиться їхати на загальні пляжі, бо боїться косих поглядів.
Я знаю це по собі. Два роки після виписки з госпіталю я стидався плавати на загальному місці для купання, і тільки підтримка однокласників допомогла мені переступити цей бар'єр. Для наших ветеранів гаряча війна закінчилася, але вдома для них починається «холодна війна» за право просто вийти з дому і жити.
Куди повезе свою сім’ю ветеран на відпочинок у вихідні дні літом? Оскільки доступних муніципальних пляжів немає, він буде змушений шукати «дикі», необладнані місця і купатиметься з величезним ризиком для життя та здоров’я.
Ситуація ускладнюється тим, що майже всі спеціалізовані санаторії для людей із травмами хребта (наприклад, у Криму чи на Півдні) або окуповані ворогом, або перебувають у зоні високого ризику обстрілів. Держава виділяє кошти на спінальні путівки, але оздоровитися немає де — санаторіїв немає. Наші річки та внутрішні водойми могли б стати альтернативою для реабілітації, якби місцева влада виконувала будівельні норми.
Заклик до дії
Це пряма дискримінація в отриманні не лише вітаміну D, а й базових прав людини, що прямо порушує Статтю 3 Конституції України.
Я звертаюся до всіх амбасадорів безбар'єрності, народних депутатів, керівників Полтавської ОВА та громад: інклюзія — це не лише пандус біля міськради. Це право ветерана та цивільного на кріслі колісному гідно відпочивати. Ми маємо негайно змінити підходи до моніторингу пляжів. Якщо місце для купання не відповідає ДБН В.2.2-40:2018 — воно не має права отримувати дозвіл на відкриття від ДСНС та місцевої влади, поки не облаштує належні умови для МГН.
Давайте нарешті перейдемо від гасел Національної стратегії до реальних настилів і пандусів у воду.
Сергій ЧУМАК і Денис СУХОТІН
